Діти Красногорівки їдуть з мирного Дніпра на війну

18 июня 2015 | 15:30

Сьогодні від самого ранку у дитячому будинку №1 було дуже голосно та метушливо. Дітвора з Красногорівки, що у Донецькій області, квапилася додому. Тиждень малеча відпочивала у мирному Дніпрі від постійних залпів та обстрілів. Розлучатися із мирним небом їм не легко. Втім їхнім дитячим серцям моторошно за батьків, які залишилися у зоні війни. Як дітвора збирала валізи бачили і наші колеги. Вони вже готові розказати - які емоції вирували під час зборів і про те, якого страху малеча так і не змогла позбутися.

До бомбувань Катруся вже звикла. Ділиться – з п’яти шкіл їхнього міста після обстрілів уціліла лишень одна. Повертатися по суті нема куди, але є до кого. Мама, тато та дідусь – дівчинка за ними дуже скучила.

«Дома света нет, газа нет, воды нет. И бомбят иногда … Часто бомбят» - розповідає Катруся, що приїхала да Дніпропетровська з Красногорівки.

У цьому дитячому будинку дітей з Красногорівки приймають вже вдруге. Взимку волонтери привозили шістдесят підопічних, цього разу тридцять. Малеча дуже доброзичлива та страхається кожного шурхоту

«Иногда бросались даже выключать свет, когда слышали звук самолёта. Это естественно и понятно. Сейчас попроще – дети поспокойнее. Особенно когда приехали были очень настороженными» - поділився директор дитячого будинку №1 Володимир Бехтерєв.

Ці діти не лише налякані, а й мають вже чи не військовий вишкіл і можуть назвати знаряддя, з якого у даний момент ведеться обстріл. У волонтерки з Красногорівки і досі перед очима картина, яку вона побачила буквально перед від’їздом з рідного міста.

«Девочка лет шести, наверное, она бегала в футболочке, в шортиках. И вдруг эти звуки. Не прошло и тридцати секунд, как она уже одела кофточку, штаники. Она уже готова спускаться в подвал. Детям об этом уже даже говорить не нужно» - розповідає волонтер з Красногорівки Олена Косинова.

Вивозити дітей до мирного Дніпра взялася Олена Лучко. Рік тому вона побувала у Красногорівці – відтоді з тутешньою малечею постійно на зв’язку

«Я увидила детей, которые выходили из подвала, и их родителей, которые просили об одном – хлеба и воды для детей. Тогда для меня наступил переломный момент. Эмоции как у любой женщины, как у любой матери. Мне тяжело везти их обратно» - зі сльозами на очах розповідає Олена Лучко - координатор ГО «Хто як не я?»

Забрати дітей з підвалів та вивезти на азовське море – наступна ціль волонтерки. Веде перемовини з базою відпочинку і вірить – все вийте. А поки на згадку про мирний Дніпро дарує малечі синьо-жовті браслетики. Щоправда, у Красногорівці носити їх діти не ризикнуть:

«У нас в Красногоровке с такими ленточками просто никто не ходит. У нас просто люди с разными мнениями и могут этого человека просто сдать» - поділилася Анастасія, що мешкає у Красногорівці.

Валізи зібрані, настрій святковий, на обличчях усмішки. П’ять – шість годин дороги і діти побачать своїх батьків.

Антоніна Маріна, Олександр Оленіченко

 

Мы в соцсетях