Викладач на фронті або історія одного історика

5 октября 2015 | 16:58

З університету  й одразу до окопів.  Доцента з історичного факультету ДНУ ім. Олеся Гончара, Олега Репана, мобілізували ще у першу хвилю.  Про рік проведений у зоні АТО,  бої під Пісками, поранення та повсякденне життя українського військового чоловік розповів нашим журналістам.

Коли у квітні 2014-го року  прийшла повістка, чоловік не вагався ні хвилини. Місяць на підготовку в Черкаському, щоб згадати теорію військової справи, і у складі 93-ї бригади - одразу до зони АТО. Українські військові не знали, як їх зустрінуть на Донбасі, тому коли зайшли до першого села, то були приголомшені:

«Вибігають люди, хрестять нас, плачуть. Біля мене сидів хлопець,  і його слова: «Старлею,  я таке тільки у фільмах про визволителів бачив», - розповідає доцент кафедри історії України ДНУ ім. Олеся Гончара Олег Репан.

Та хоч підтримка місцевого населення й надихала,  все ж було доволі тяжко: доводилося спати одягнутими, щоб у разі тривоги одразу бути готовими дати відсіч ворогу.

«Страшно всім. Перше відчуття, коли чуєш, як свистить міна, ти втискаєшся в окоп, і лише думаєш: «Господи, пронесло», - пригадує Олег

Під Пісками українського військового поранило ворожим снарядом: уламки потрапили в ногу та голову. Через контузію довелося довго лежати на лікарняному ліжку. Повертатися до мирного життя було надзвичайно приємно: чоловік  швидко повернувся до викладацької діяльності, адже дуже скучив за університетом та студентами. Останні , кажуть, що такого викладача ще пошукати треба:

«Свої патріотичні погляди,Олег Анатолійович не просто висловлював, але й зміг довести їх на справі, коли його мобілізували до Збройних сил України», - говорить студент 4-го курсу історичного факультету ДНУ ім. О. Гончара Євген.

«Майстер своєї справи, бо у нього на лекціях все так емоційно, з почуттям гумору розповідається, що  студенти просто не хочуть йти на перерву»,  - каже студент 4-го курсу історичного факультету ДНУ ім. О. Гончара  Антон.

«Від студентів відгуки завжди були хорошими. Коли його мобілізували, всі допомагали чим могли, скидали гроші на картку дружині, щоб купити йому бронежилет», - розповідає студент 4-го курсу історичного факультету ДНУ ім. О. Гончара Максим.

Ірина, дружина Олега почала займатися волонтерською справою  після того, як з сином відвідала у зоні АТО чоловіка. Картина, яку вона там побачила справила на неї гнітюче враження, адже більшість вояків навіть не мала потрібного спорядження:

«Це якраз після Майдану, грошей ні у кого немає, зарплату затримують. Тобто, у принципі, грошей у сім’ї немає. Я просто розкинула смс-ки по друзях, щоб допомогли чим зможуть», - пригадує дружина українського військового Ірина Репан.

І таки допомогли: разом зібрали гроші на прилад нічного бачення та каску.Частину коштів на нього передав обласний архів, у якому часто бував Олег. А бронежилет подарував друг сім’ї. Ці речі допомогли чоловіку вижити на передовій.

«Сам момент поранення я не дуже пам’ятаю. Зенітчики,які сиділи в окопі  розказали: «Старлею, ти два метри так гарно летів. Памятаю тільки одне: там де стояли на зарядці телефони я просив хлопців дати мобільний, щоб подзвонити дружині», - згадує учасник АТО, доцент кафедри історії України ДНУ ім. Олеся Гончара Олег Репан.

Ірина ж згадує цей момент не так радісно. Жінка каже, що завжди з нетерпінням чекала на дзвінок чоловіка.

 «Дзвонить Олег: «Привіт. Ти не хвилюйся. Все нормально. Мене трішки поранили», - говорить зі сльозами на очах дружина.

Та незважаючи на поранення військовий згадує час проведений у АТО з гумором. Він впевнений, що до всього потрібно ставитися позитивно

Біжу в окоп, лечу серед дерев. Очі по шість копійок.  Падаю в цей окоп і думаю: «Боже, я у житті ще так швидко, напевно, ніколи не бігав.» Біля мене падає мій друг, солдат, Михайло Кізілов, і каже: «Старлею, що ж ти так повільно бігаєш?»

У армії  Олег Репан знайшов багато однодумців. Товариші по службі відгукуються про свого старшину як військового з гострим розумом.

«То є справжній замполіт. Якщо я, заступник з виховної роботи більшість часу провів з автоматом, то Олег саме приділяв увагу роботі з населенням», - говорить український військовий, кіборг Кирило Недря.

Після демобілізації  український військовий не тільки повернувся до викладацької діяльності, але й сам почав допомагати воякам.  Оскільки, пам’ятає, як свого часу йому допомогли із військовим спорядженням.  Ті й в зоні АТО залишилося служити чимало знайомих. Як розраховують на допомогу небайдужих людей.

 

 

Мы в соцсетях